Цьому сприяє, зокрема, загальноекономічне становище зростання в Україні, а також сформована, відповідно до європейських стандартів, законодавча база страхування. Хоча проблем у вітчизняних страховиків вистачає. Найголовніші проблеми — низький рівень капіталізації страхових компаній, недостатньо сприятливий інвестиційний клімат, потреба у кваліфікованих кадрах, а також необхідність підвищення рівня довіри населення до страхування.
Вирішенню цих та інших актуальних проблем мала б сприяти діяльність державного регулюючого органу страхування. Хоча Держфінпослуг в цьому часто «перегинає палку», намагаючись занадто врегульовувати страховий ринок та тим самим вступаючи у конфлікти з страховиками. У зв’язку з цим в Україні є не менш актуальною проблемою пошук оптимальної моделі держрегулювання страхового ринку.
Про сучасний стан страхового ринку Україні, а також про існуючі на ньому проблеми «Юридичному журналу» розповів президент Ліги страхових організацій України Олександр Філонюк.

–Олександре Феодосійовичу, в якому стані зараз знаходиться страховий ринок України?
–Страховий ринок в Україні існує й успішно працює. За статистикою, на вітчизняному ринку на даний момент працюють біля 370 страхових компаній. Проте, якщо брати до уваги якісні показники їх роботи, то, безумовно, ці страхові компанії різні за своєю структурною побудовою, капіталізацією, впровадженням ІТ-технологій, рівня кадрового потенціалу, а також за іншими чинниками. Проте, можна казати, що ці компанії здатні у тому чи іншому сегменті ринку ефективно надавати послуги фізичним та юридичним особам.
Приємно зазначити тенденцію щорічного зростання обсягів страхування. Причина цього полягає, насамперед, у покращенні загальноекономічної ситуації в Україні, а також у поступовому якісному наповненні законодавчої бази страхування.
Разом з загальною картиною ринку, також динамічно розвиваються пріоритетні види страхування: накопичувальне страхування, страхування життя, пенсійне та медичне страхування. При цьому, слід зазначити, що зростання страхування життя — це не тільки зростання довіри громадян до страхових компаній, намагання громадян ефективно захистити себе, але й формування певних відносин у сфері створення сприятливого інвестиційного клімату у державі. Наприклад, через механізм накопичувального страхування компанії почали процес активного інвестування власних коштів у національну економіку, а також у малий та середній бізнес.
Дуже активно почали розвиватися особисті види страхування. Наприклад, зараз в Україні кожний власник будь-якого майна (чи то автомобіля, чи будинка) ставить перед собою мету отримати певні гарантії від страховиків, застрахувавши своє майно від будь-яких не передбачуваних ситуацій.
Відчутним імпульсом у розвитку страхового ринку стане набуття чинності Законом України «Про страхування цивільної відповідальності володарів транспортних засобів». Цей документ є важливим та популярним у багатьох країнах. Найважніше те, що цей закон слугує національним інтересам держави, а також забезпеченню прав та свобод громадян. Наприклад, зараз наслідки ДТП лягають дуже важким тягарем на бюджет, цей тягар могли б розділити між собою страховики, звільнивши від нього державу, яка й без цього переобтяжена різними зобов’язаннями.
Ми категорично не підтримуємо думку деяких чиновників про те, що страховий ринок повинен бути спрямований виключно на його оптимізацію. Безумовно, природа оптимізації страхового ринку важна та необхідна. Наприклад, страхуючи нерухомість, ми також оптимізуємо втрати, не застрахувавши будинок, на його відновлення ми більше сплатимо, ніж за розмір страхового поліса. Проте, ми кажемо про розумну оптимізацію. Ми впевнені: не страхові компанії провокують негативні явища у економіці Україні, тому не слід їх звинувачувати в цьому. Основна задача діяльності страховиків — забезпечення надійного захисту фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків. Іншого завдання страховиків Законом не визначено.

–Наскільки існуюча правова база страхування забезпечує подальше зростання страхового ринку в України?
–Діючий Закон «Про страхування» в редакції 2001 р. дуже важливий та прогресивний. Ми працюємо за ним вже 3 роки та бачимо, що законодавство буває ефективним лише тоді, коли воно максимально наближено до умов життя. Проте, життя не стоїть на місці, сьогодні ми знаходимось перед необхідністю внесення змін та доповнень в цей закон. Деякі норми Закону «Про страхування» вже застаріли. Крім того, великий вплив на удосконалення вітчизняної законодавчої бази страхування мають наші європейські партнери. Не можна ігнорувати той досвід, який напрацьовано десятиріччями або навіть століттями, апробований на практиці та який дає позитивні результати. До того ж, ми є активними учасниками процесів, які проходять на світових ринках страхування, зокрема, у Європі. Тому кожний раз при побудові страхових інститутів ми звертаємось до відповідного досвіду економічно розвинутих країн Євросоюзу.

–Наскільки актуальне підвищення в Україні розміру мінімального статутного фонду страхових компаній?
– На жаль, в Україні статутний фонд є мірилом платоспроможності компаній по відношенню до взятих зобов’язань. Хоча, з точки зору теорії та практики страхування, слід пам’ятати: статутний фонд компанії створюється на стадії реєстрації з метою початку її роботи. Статутний фонд — це витратний механізм.
В Україні ж навколо статутного фонду страховиків точаться багато спекуляцій. Страховики часто нарощують статутний фонд для збільшення долі зобов’язань, які вони можуть нести на власному утриманні. Це не правильно. Реально таких коштів у компаній немає, але формалізуючи статутний фонд, компанії збільшують обсяги взятих зобов’язань, ставлячи під ризик їх невиконання. Для того, щоб виправити таке хибне становище Ліга страхових організацій веде полеміку з страховиками, Держфінпослуг, неоднаразово звертається до профільного парламентського комітету з питань фінансів та банківської діяльності, щоб розглянути це питання раз й назавжди.
Негативним фактором є також те, що статутний фонд страховиків прив’язаний до курсу євро. В результаті, по мірі коливання цього курсу, страховики постійно зайняті збільшенням статутних фондів.
На даному етапі ми виступаємо проти перегляду існуючих вимог до статутного фонду страхових компаній. Можливо, це потрібно буде зробити після певного періоду, коли страховий ринок почне вимагати великих інвестицій.
Зараз, згідно Закону, норма статутного фонду страховиків — 1,5 млн євро для страховиків, які займаються страхуванням життя, та 1 млн євро для всіх інших страховиків, — економічно розумна норма. Ці кошти достатні для інвестування. У той же час, збільшення статутних фондів повинно бути виключною прерогативою страхових компаній. Якщо компанія хоче розвиватися, бачить перспективу, розширює власну діяльність, впроваджує прогресивні технології — такий страховик буде за власною ініціативою збільшувати свій статутний фонд.

–Наскільки обґрунтованою є пропозиція щодо скорочення кількості видів обов’язкового страхування?
–Дійсно, згідно ст. 7 Закону «Про страхування», в Україні є обов’язкові та добровільні види страхування. Парадокс полягає в тому, що обов’язкових видів страхування на даний момент більше, ніж добровільних. Наприклад, згідно ст. 6 Закону, добровільних видів 22, у той же час, обов’язкових — 41. З точки зору світової практики, це абсолютно неправильна модель побудови страхового ринку. У закордонних країнах зазвичай обов’язкових видів страхування значно менше, ніж добровільних. Єдиним критерієм в цьому завжди є національні інтереси держави, а також забезпечення прав та свобод громадян (забезпечення ядерної, авіаційної, екологічної безпеки, безпеки експлуатації транспортних засобів тощо).
Проте, впровадження обов’язкових видів страхування, крім позитива, має й негативні наслідки. Один з таких наслідків є зростання корумпованості у страховому середовищі. Цьому сприяє намагання профільних державних відомств по кожному виду обов’язкового страхування вибудовувати умови недоброякісної конкуренції, штучні тендери виключно для «своїх» страховиків. Наслідком такого штучного підходу є те, що капіталізовані компанії позбавлені вільного доступу на ряд прибуткових страхових ринків. У той же час, як недокапіталізовані страховики займаються відповідальністю, яка у декілька разів перевищує її платоспроможність. Хоча за ст. ст. 2, 41 Закону «Про страхування» всі страхові компанії повинні мати рівні умови конкуренції.
Ми не видокремлюємо страхові компанії за принципами величини їх капіталу, виконанню вимог щодо платоспроможності, формування резервів — всі страховики повинні мати рівний доступ на ринок. Потому необхідно переглянути структуру обов’язкових видів страхування та навести порядок. Це буде на користь, насамперед, страховикам.

–Останнім часом багато спекуляцій точиться навколо перестрахування. Суспільству навязується думка, що перестрахування є нібито найпоширенішою схемою вивозу капіталу за кордон, а також проведення різних «тіньових» оборудок. Часом складається враження, що саме перестраховики за роки незалежності вивезли весь капітал з України...
–З точки зору теорії та практики страхової справи, перестрахування є окремим видом страхування. Основною метою перестрахування також є захист зобов’язань однієї компанії перед своїми клієнтами у тих випадках, коли розмір відповідальності перевищує запас платоспроможності страховика. До того ж, так страховикам вказує діяти Закон «Про страхування».
На жаль, в Україні серед чиновників та пересічних громадян існує негативний погляд на перестрахування, як на механізм вивозу капіталів за кордон та засіб відмивання грошей. Ліга страхових організацій Україні виступає категорічно проти цих огульних звинувачень. Могу навести десятки страхових компаній, для яких перестрахування — це галузь високих технологій у сфері страхування.
Стосовно перестрахування нерезидентів, слід зазначити, що ємність вітчизняного страхового ринку ще недостатня висока. Українські страховики на даний момент не можуть самостійно покрити наслідки авіаційних або ядерних аварій.

–Інше проблемне питання: наскільки український ринок готовий до приходу на нього іноземних страховиків?
–В цьому немає жодної проблеми, є лише емоції. Мов, прийдуть іноземці на український ринок та задушат його нанівець.
Де-факто страховий ринок України відкритий з 1996 р. з моменту прийняття першої редакції Закону «Про страхування». Згідно ст. 2 цього Закону, страховики вправі брати участь у створенні страхових компаній спільно з своїми іноземними партнерами за умови, що їх доля у статутному капіталі не буде перевищувати 49%. У новій редакції Закону, прийнятій у 2001 р., це обмеження було знято. Таким чином, вже 3 роки вітчизняний страховий ринок працює без обмежень для іноземних інвесторів. За цей час, якщо й пройшли певні подвижки, то досить незначні. Ніхто на ринок не прийшов, не захопив та не удушив його. Проблема не в цьому, головне — страховий ринок України потребує відчутної капіталізації. Не вирішивши цю проблему, нам не обійти світові закони конкуренції на страхових ринках, все одно буде виживати той, хто сильніше: є більш конкурентоздатним, капіталізованим, має розвинуту інфраструктуру, кваліфіковані кадри та впроваджує високі технології.
Не можна декларативно розвивати страхові компанії. В Україні страховий бізнес потрібно починати з 3-х млн євро. На жаль, на вітчизняному ринку таких інвестицій немає. Можливо, інвестиційний клімат покращиться з приходом на ринок західних компаній.

–Стосовно відносин страховиків з державою. В світі існують 2 моделі держрегулювання страхового ринку — континетальна та британська. Якою мала б бути модель регулювання страхового ринку в Україні?
–Державне регулювання в Україні вибудовується сінхронно з розвитком страхового ринку. Для нас відносини державного регулювання є новими, раніше не знайомими відносинами. З метою регулювання страхового ринку, декілька років тому була створена Держкомісія з регулювання фінансових послуг. Безумовно, така комісія повинная існувати. До того ж, кожна держава має високу ступінь регулювання страхового ринку. Проте, українські страховики досі не знайомі з професійним держрегулюванням, спрямованим, насамперед, на вдосконалення ринку. Комісія повинна бути партнером страховиків, який б з турботою вказував їм на помилки, що ними допущені, та допомогав б їм виправити ці помилки. Жодним чином держава не повинна ставити страховий ринок на межу самознищення..
Звичайно, ми ще не дішли до рівня британської системи страхування, яка формувалася століттями. Для нас поки дуже важливим є те, щоб всі суб’єкти страхового ринку вірно виконували закони. Коли в Україні всі почнуть виконувати закони, а закони, у свою чергу, будуть прозорими та чіткими, у держрегулюванні не будуть виникати проблеми.
Сьогодні ж, на жаль, не всі вважають своїм обовязком виконувати закони та не всі ці закони вірно сприймають. Тому на страховому ринку України й існують певні протиріччя: між Держфінпослуг та страховиками, або між страховиками, чи інші конфлікти.
Безумовно, держава повинна контролювати страховий ринок. Разом з тим, держава й повинна довіряти до страховиків. Тим більше, без цієї довіри наврядчи будуть позитивні зміни на ринку. Якщо перед страховиками постійно ставити лише шлагбауми, різні заборони, ми зарегулюємо ринок та знищимо його. Вважаю, Держфінпослуг більше потрібно не критикувати, а співпрацювати з ринком.

Розмову вів Ігор ШЕВИРЬОВ