У практиці ділового обороту цей договір часто називають «рамочним» - примітивним, який дублює норми законодавства і укладення такого договору розглядається як вимога державних контролюючих або фіскальних органів. У практиці роботи зустрічаються договори, починаючи від 2-х (!!) сторінок і закінчуючи 37 сторінками. Цей договір визначає терміни, що застосовуються в діловодстві, правила взаємодії сторін при укладенні договору перестрахування конкретного ризику, терміни виконання зобов'язань, відповідальність сторін і найважливіший момент – взаємодія сторін при врегулюванні збитку. Цей розділ, по суті, є найважливішою частиною договору, оскільки регулює відносини перестрахувальника і перестрахувальника в самий напружений момент відносин сторін – оплаті збитку. У зв'язку з цим витікає, що чим докладніше буде описаний алгоритм взаємодії сторін, тим більшої кількості «проблемних» питань в майбутньому вдасться уникнути. Також ще аргумент на користь докладного опису цього розділу полягає в тому, що у багатьох випадках норми Закону про страхування, регулюючі відносини страхувальника і страховика переносяться на відносини перестрахувальника і перестраховика, що є часто некоректним. Закон про страхування відводить одну статтю для опису правил взаємодії перестрахувальника і перестрахувальника, що поза сумнівом є абсолютно недостатнім.
Розгляд проблем у врегулюванні збитків в перестрахуванні може проводитися в таких розрізах:
- проблеми, що виникають у взаємостосунках перестрахувальника і перестрахувальника;
- проблеми, що виникають у взаємостосунках перестрахувальника або перестраховика з державними контролюючими або фіскальними органами.
Проблеми, що виникають у взаємостосунках перестрахувальника і перестраховика в процесі врегулювання збитку можна розділити на наступні:
1) різне трактування норм договору перестрахування, законодавства або норм ділового обороту;
2) недотримання перестрахувальником умов оригінального договору страхування у зв'язку з оплатою компромісних збитків – платежів ex-gratia;
3) недотримання перестрахувальником умов оригінального договору страхування або перестрахування у зв'язку з допущеними технічними помилками або помилками, пов'язаними з низькою або недостатньою кваліфікацією персоналу перестрахувальника;
4) фінансова неспроможність перестраховика у момент виникнення зобов'язання по оплаті збитку.
В процесі врегулювання між перестрахувальником і перестраховиком питань по оплаті збитків сторони можуть по-різному трактувати поняття, що застосовуються у врегулюванні збитку у зв'язку з тим, що такі поняття не були відображені в договорі про співпрацю, договорі перестрахування або законодавчих документах. Звичайно в таких випадках сторони намагаються слідувати звичаям ділового обороту – в цьому полягає основний «камінь спотикання». Звичаї ділового обороту - це зведення загальноприйнятих правил, створене практикою роботи сторін, що беруть участь в процесі перестрахування. Період існування страхової/перестрахової діяльності в Україні в недержавній формі не більше 15 років. За цей період зведення правил ділового обороту між перестрахувальником і перестраховиком формувалося переважно за рахунок міжнародних правил (переважно англійських) і в меншій мірі за рахунок власне накопиченого досвіду. Міжнародні правила ділового обороту, як і інші міжнародні норми, неможливо адаптувати до національних шляхом простого перекладу норм або висловів з англійської мови на українську мову. В результаті таких невдалих перекладів виникає відмінність в трактуванні звичаїв ділового обороту.
Як один з невдалих прикладів такої адаптації в Україні - поширене поняття-термін «Касовий збиток» в договорах факультативного перестрахування, під яким вітчизняні учасники процесу перестрахування мають на увазі міжнародний вислів Simultaneous Clause – Застереження про одночасну оплату збитку.
Насправді термін «Касовий збиток» (Cash Loss) застосовується в договорах облігаторного перестрахування, в яких розрахунки між сторонами відбуваються з великою періодичністю – раз на квартал або раз на півроку – у зв'язку з чим у випадках оплати перестрахувальником крупного збитку він може зажадати від перестрахувальника зменшеного терміну оплати частки перестраховика в збитку.
Самими спірними звичаями ділового обороту в світовій і вітчизняній практиці перестрахування є принципи Слідування долі страховика і Слідування рішенням і діям страховика. У вітчизняній практиці ці поняття помилково об'єднуються в один принцип. Насправді принцип слідування долі страховика позначає те, що перестраховик в рамках укладеного договору перестрахування бере участь в обумовленій частці в оригінальному страхуванні, так як і оригінальний страховик. Навпаки, принцип проходження рішенням і діям страховика має на увазі під собою поняття непорушного зобов'язання перестраховика сплатити перестрахувальнику обумовлену частку всіх збитків і витрат, яку поніс перестрахувальник у зв'язку з врегулюванням збитку.
Насправді принцип проходження рішенням і діям страховика має на увазі під собою зобов'язання перестраховика підкорятися рішенням і діям перестрахувальника у разі виконання їм обумовлених умов або у випадках, коли дії перестрахувальника по врегулюванню збитку є розумними, кваліфікованими і доцільними.
З юридичної точки зору такі принципи, покладені на папір, не можуть правильно працювати і використовуватися на практиці, оскільки перестраховик в цій ситуації стає заручником дій перестрахувальника і, у разі його навмисних дій, може бути підданий ризику великих збитків або збанкрутував. Для захисту від такої небезпеки перестраховики користуються Застереженням про контроль за збитком – Claims control clause, яке застовується в договорах перестрахування, відповідно до якої перестраховик здійснює контроль за розглядом претензій за оригінальним договором страхування. Ступінь цього контролю може бути різним: від схвалення ключових рішень до повного розгляду претензій від початку і до кінця. Таке застереження застосовується в тих випадках, коли власне утримання оригінального страховика не перевищує утримання перестраховика або одного з перестраховиків тих, що беруть участь в ризику.
Часто, як доповнення до цього застереження перестраховик у вигляді додаткового бонусу пропонує допомогу у врегулюванні збитків по страхових подіях. Насправді цей «бонус» має дві сторони медалі, оскільки в ролі перестраховика може виступати крупна мережева компанія або спеціалізована перестраховувальна компанія. Дуже часто, спеціалізований перестраховик має фахівців з різних галузей економіки для оцінки складних технічних або фінансових ризиків, таким чином, надаючи страховику велику перестрахову ємкість, а також професійний ризик-менеджмент, починаючи від початкової оцінки об'єкту страхування до допомоги у врегулюванні збитку.
У зв'язку з тим, що Україна є транзитною країною для вантажопотоків з Азії до Європи, велику частку портфелів страхових компаній займають ризики, пов'язані з транспортом або перевезеннями. Враховуючи це, в Україні з'явився новий вигляд перестрахової «послуги», яку надають крупні мережеві компанії в ролі перестраховика компаніям, що не мають представництва у всіх регіонах, на котрі видається страхове покриття. Ця послуга підноситься як допомога у врегулюванні дрібних страхових подій прямо в регіоні їх виникнення, але на практиці така «послуга» обходиться перестрахувальнику дуже «дорого», оскільки крупні мережеві компанії складаються з великої кількості підрозділів, які побудовані у вигляді ієрархічної структури і не мають горизонтальних зв'язків. У зв'язку з цим, підрозділ, який займається прийняттям ризиків в перестрахування, не має чіткого зв'язку з підрозділом, який займається оцінкою і врегулюванням збитку. Також підрозділ, який займається прийняттям ризиків в перестрахування, не має зв'язку з підрозділом, який управляє філіальною структурою мережевої компанії. В результаті, з ентузіазмом обіцяні умови про врегулювання перетворюються на небажане додаткове навантаження для працівників філіалів, для яких рішення проблеми врегулювання зміщене у бік «швидше б зробити і забути», замість «якісно обслужити і зменшити збиток».
Додатково до цієї проблеми незабаром, з великою часткою ймовірності, перестрахувальник може одержати проблему «крадіжки» страхувальників перестраховиком у перестрахувальника. Для компаній, що не мають розгалуженої філіальної мережі, вигідніше використовувати професійного сюрвейєра-аджастера з розгалуженою філіальною мережею + асистуючу компанію з технічним асистансом (благо за останні 5 років ці інститути набули поширення в Україні і розвивалися дуже активно). Цей варіант є в більшості випадків дешевшим, оперативнішим і вигіднішим страховику, оскільки ці служби працюють в його інтересах і сума їхнього гонорару залежить від якості їх роботи. Найбільш складні проблеми у взаємостосунках між перестраховиком і перестрахувальником виникають в процесі оплати перестрахувальником збитків ex-gratia – збитки, які перестрахувальник не повинен був платити, але з певних міркувань такі виплати були проведені. У цих випадках перестраховик і перестрахувальник повинні завчасно домовлятися про сумісні дії і ухвалення рішення про компромісну виплату. Таким чином, застереження про те, що перестраховик повинен слідувати рішенням і діям перестрахувальника не працює, оскільки з погляду перестрахувальника ухвалення рішення про оплату по спірній страховій події допоможе йому зберегти решту бізнесу, що одержується від страхувальника, буде розумним і доцільним. Для перестраховика ж, таке рішення не буде розумним і доцільним, оскільки такі дії страховика не приносять додатковий бізнес перестраховику, і із його точки зору така виплата для нього не є фактом виникнення зобов'язання оплати збитку за договором перестрахування.
Часто проблеми у відносинах сторін по перестрахуванню виникають у зв'язку з неякісним врегулюванням, яке витікає з проблеми низької кваліфікації робочого персоналу. В Україні більше 300 страхових компаній і кількість професійно підготовлених співробітників, або таких, які мають досвід роботи обмежено. У зв'язку з цим, часто посади начальників відділів або директорів департаменту посідають фахівці, що мають досвід практичної роботи менше 1 року – можна уявити собі, яку кваліфікацію мають фахівці нижньої ланки компаній. Існуюче Застереження про помилки і упущення має трактується так, що ненавмисні помилки і упущення, допущені перестрахувальником при складанні або роботі за договором перестрахування, не позбавляють його права на отримання перестрахового захисту у випадку, якщо такі помилки не призвели до збільшення відповідальності перестраховика і були своєчасно виправлені після виявлення. Але це положення у 80 випадках зі 100 не працює, оскільки, помилка виявляється тоді, коли відбулася подія, що збільшує відповідальність перестраховика і щось змінити вже неможливо.
Абсолютно інший комплекс проблем виникає у взаємодії сторін, що беруть участь у перестрахуванні внаслідок фінансової неспроможності перестраховика. Ці проблеми виникають як наслідок поганого законодавчого регулювання і нагляду за діяльністю перестраховика, оскільки зміна його акціонерів, а також стратегії і тактики може призвести до фінансової неможливості виконання узятих на себе зобов'язань. Виникненню такої проблеми можна в деяких випадках запобігти шляхом перевірки юридичним і фінансово-економічним управліннями страховика фінансового стану перестраховика, терміну і практики його роботи на ринку, а також його репутації.
Не варто також забувати про проблеми, які можуть виникнути у перестраховика і перестрахувальника з контролюючими або фіскальними органами внаслідок оплати компромісних збитків, тобто збитків, які були сплачені з певних міркувань без настання або визнання страхової події. Як результат, фінансові санкції можуть бути значними, а контролюючі органи можуть ініціювати процес відкликання ліцензії.
Як підсумок, можна сказати, що відносини між перестрахувальником і перестраховиком регулюються практикою ділового обороту, а проблеми і суперечки розв'язуються виходячи з описаних в договорі положень і норм з урахуванням чинного законодавства. У зв'язку з цим потрібно дуже уважно ставитися до укладених договорів, оскільки більшість проблем можна вирішити ще до їх виникнення.