Перестрахувальна діяльність в світі традиційно регулюється договірним правом, діловими звичаями. Вітчизняні страхові компанії також будують свої відносини при здійсненні перестраховувальних операцій на основі договору. В законі України „Про страхування” визначається сутність перестрахування, в Постанові КМУ „Про затвердження вимог до рейтингів фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків-нерезидентів” (від 15 жовтня 2003 року, № 1640) та Постанові КМУ „Про затвердження порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента” (від 4 лютого 2004 року, №124) зазначаються умови, що регулюють перестраховувальні відносини вітчизняних страховиків і нерезидентів. Але в жодному з цих нормативних актів і в інших також, законодавством не визначаються основні поняття в перестрахуванні, які застосовуються страховиками при укладанні і веденні перестраховувальних угод (власне утримання, ковер-нот, цедент, цесія, комісія з перестрахування, форми і методи перестрахування тощо). Також у законодавстві відсутні положення, які б визначали місце договору перестрахування у системі страхування. А це дає можливість трактувати договір перестрахування як різновид договору страхування.
В останній час в багатьох спеціалізованих періодичних виданнях точиться дискусія навколо питання, щодо правового регулювання перестрахування. Суть даної дискусії: визначити наскільки схожі договори страхування і договори перестрахування за своїм економічним змістом, правовою природою, суб’єктним і об’єктним складом і т. інше, щоб їх обидва можна було б підпорядковувати єдиному правовому режиму.
Російські економісти Фідельман Г., Дедіков С. стверджують, що існують суттєві відмінності в природі договорів страхування і перестрахування: “… на наш погляд, вони досить серйозні, тому є підґрунтя казати про договір перестрахування як про відокремлений договір, що регулює особливий вид страхової діяльності і вимагає в силу цього створення для нього спеціального правового режиму, який відрізняється від юридичного регламентування договору прямого страхування” [1].
Автори Мюллер П., Клоченко Л. посилаючись на світовий досвід також вважають: ”Закони про договір страхування різних країн передбачають, що їх положення не будуть застосовуватись до перестрахування (наприклад, параграф 186 Закону про договір страхування Швейцарії). На перестрахування розповсюджуються загальноцивільні норми, які містяться у цивільних і торгових кодексах зарубіжних країн “ [2].
Інші фахівці страхової справи вважають, що між перестрахуванням і страхуванням принципової різниці немає і тому перестрахування повинно регулюватись тим же законодавством, що і страхування.
В підручнику “Основи страхової діяльності” за редакцією професора Федорової А.Т. перестрахування це спеціальна форма страхування між страховими компаніями [3].
Російський економіст Сухов В.А. доводить, що з економічної точки зору природа страхування і перестрахування тотожна, оскільки і в страхуванні, і в перестрахуванні відбувається розподіл ризику між зацікавленими учасниками договору страхування чи перестрахування [4].
Якщо припустити, що між договором страхування і перестрахування суттєвих відмінностей немає, тоді істотні пункти договору страхування, а саме: об’єкт страхування, страховий випадок, страхова сума, суб’єктний склад можна по аналогії застосовувати і до перестрахування.
В страхуванні згідно ст.4 Закону України “Про страхування” встановлено, що об’єктами страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать законодавству України, пов’язані:
- з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);
- з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);
- з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).
Якщо проаналізувати можливість застосування зазначених об’єктів в сфері перестрахування, то відразу помітно, що за договором перестрахування перестрахувальник не являється власником застрахованого майна або вигодонабувачем. Перестрахувальник захищає свій страховий інтерес відповідно частки, що передається перестраховику по застрахованому ризику. Також зобов’язання страховика, з приводу яких виникають відносини за договором перестрахування, не можна пов’язати із спричиненням шкоди третій особі. Отже, об’єкти за договором страхування і договором перестрахування не співпадають.
Неоднозначне тлумачення об’єкту перестрахування пояснюється і тим, що чітко не встановлено чиї інтереси захищає перестрахування: страховика, який саме укладає договір перестрахування чи страхувальника, який страхує свій майновий інтерес у страховика.
Оскільки страховик укладає договір перестрахування від свого імені і сам несе зобов’язання за договором, а страхувальнику не відома подальша доля переданого ризику – все це доводить, що об’єктом перестрахування є майновий інтерес страховика, пов’язаний із можливістю настання збитку в результаті виплати страхового відшкодування.
Щодо визначення поняття “страховий випадок” в договорі страхування і в договорі перестрахування, то тут також існують суттєві відмінності, хоча у вітчизняній практиці при укладанні перестраховувальних договорів часто під страховим випадком розуміють ті ж події, що і в страхуванні. Але саме в цьому і існує протиріччя. У страховика і перестраховика момент настання відповідальності неоднаковий. Страховий випадок за договором страхування є тільки моментом виникнення імовірності настання страхового випадку за договором перестрахування. Так за договором страхування страховим випадком може бути пожежа, землетрус, крадіжка тощо, а за договором перестрахування це виплата страхового відшкодування і тому існує ряд підтверджень при розгляді судових рішень [5], хоча причинами страхового випадку за договором перестрахування можуть бути ті ж самі небезпеки, які перелічені за оригінальним полісом. Таким чином, страховим випадком за договором перестрахування можна вважати виплату страхового відшкодування чи страхової суми за договором страхування.
При укладанні договору страхування страховиком визначається страхова вартість і страхова сума об’єкту. В майновому страхуванні страхова вартість об’єкту – це дійсна вартість об’єкту, що відповідає розміру витрат, необхідних для купівлі або виготовлення такого об’єкту. Страховою сумою в страхуванні є грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Відповідно договору перестрахування страхова вартість – це страхова сума за оригінальним полісом. А страховою сумою є сума відповідальності перестраховика, тобто частка його участі в договорі.
Немає узгодженості і з строком дії договору перестрахування. Частіше в практиці застосовується наступне визначення відносно терміну дії договору перестрахування: “відповідальність перестраховика починається та закінчується одночасно з відповідальністю перестрахувальника за договором страхування”. Але в такому випадку перестрахувальник опиняється в невигідному становищі. При настанні страхового випадку страховику необхідний певний час для визначення обставин його виникнення. Якщо страховий випадок виникає в кінці дії договору страхування і страховик буде деякий час встановлювати обставини його настання, тоді договір страхування може вийти за рамки перестраховувального договору і перестрахувальник втрачає захист перестраховика. Тому в договори перестрахування доцільно включати застереження щодо зобов’язання перестраховика здійснити виплату своєї частки відшкодування за страховими випадками, що виникли в період дії договору страхування і при цьому зобов’язання перестраховика не припиняються з кінцем його строку дії, а продовжуються до урегулювання всіх питань за договором.
Різняться договори страхування і перестрахування за складом суб’єктів. Договір страхування може бути двостороннім і тристороннім (договір на користь вигодонабувача), а договір перестрахування – це угода лише між двома учасниками. В страхуванні задіяні страховик і страхувальник: фізична або юридична особа, а суб’єкти в договорі перестрахування – це завжди професійні організації. Вони мають значний досвід у сфері страхування, тому у багатьох країнах послаблений державний нагляд за учасниками перестрахування у порівнянні з прямим страхуванням.
На наш погляд, такі істотні відмінності між договором страхування і перестрахування унеможливлюють їх юридичне ототожнення і вимагають відокремлення з особливим правовим режимом. Усунути такі розбіжності можна шляхом розробки нормативно-правового акту, положення якого пояснювали сутність договору перестрахування і зазначали неможливість його прирівнення до договору страхування, визначали основні поняття і терміни, якими користуються учасники перестрахування, а також регулювали перестраховувальні відносини в країні з перестраховиками-резидентами, оскільки раніше зазначені в статті законодавчі акти регулюють тільки відносини вітчизняних страховиків з іноземними перестраховиками.

Специфічні особливості договорів непропорційного перестрахування

Ринок перестрахування в Україні ще досить молодий. На перших етапах його розвитку страховики при здійсненні перестраховувальних операцій частіше укладали факультативні пропорційні договори. Договори непропорційного перестрахування застосовувались в одиничних випадках.
У зв’язку з розвитком страхових операцій та появою у страхових компаній ризиків, перестрахування яких було нераціонально використовувати на пропорційній основі, вітчизняні страховики почали застосовувати непропорційні договори ексцедента збитку.
Впровадженню договорів ексцедента збитку на українському страховому ринку сприяв також і вихід вітчизняних страхових компаній на міжнародний страховий ринок, укладання ними договорів перестрахування з іноземними партнерами, оскільки така форма перестраховувального захисту досить поширена закордоном.
Ефективному розвитку страхових відносин, безперечно, сприяє вміння страховиками вибрати оптимальну перестраховувальну програму для захисту страхового портфеля, але при укладанні договору перестрахування також важливим є однакове розуміння, тлумачення учасниками перестрахування тих чи інших умов (застережень) договору.
На міжнародному страховому ринку існує велика кількість стандартизованих застережень, які використовуються в практиці сторонами договору перестрахування. В застереженнях пояснюються основні положення, що регламентують дії учасників при укладанні і веденні перестраховувальних угод, регулюванні збитків.
До таких поширених специфічних застережень непропорційних договорів відносять: застереження про кінцевий нетто-збиток; застереження щодо структури захисту і частки перестраховика за конкретним договором, „погодинне” застереження, індексне застереження (застереження про індекс стабільності).

Застереження про кінцевий нетто-збиток використовується у більшості непропорційних договорів. В деяких договорах застереження викладено у розгорнутому вигляді, в інших лише згадується у переліку застережень, якими будуть керуватись сторони у своїх взаємовідносинах. Пояснення даного застереження можна зустріти у дослідженнях вчених, фахівців страхової справи на тему непропорційного перестрахування, але сутність його дещо відрізняється.
Так, Дедіков С.В., аналізуючи застереження непропорційних договорів називає кінцевий нетто-збиток „абстрактним”, пояснюючи, що „це не збиток страхувальника за основним договором страхування, тобто не реальний збиток, оскільки він відрізняється від нього за своїм розміром і структурою; також це не розмір страхової виплати, яку повинен сплатити перестрахувальник, адже в ньому враховуються позиції, які на розмір виплати не впливають”[6; с.43].
Як свідчить практичний досвід, в кінцевий нетто-збиток включаються наступні складові:
- розмір реального збитку страхувальника при настанні страхового випадку за основним договором страхування, а також витрати страховика, пов’язані з розслідуванням і врегулюванням страхової події (консультаційні послуги, судові витрати, залучення послуг аварійних комісарів тощо);
- елементи, що зменшують величину збитку (відшкодування, які отримує страховик або має право вимагати від особи, винної у страховому випадку (принцип суброгації)).
Фахівці зі страхової справи розрізняють за структурою кінцевий нетто-збиток за договорами майнового страхування і страхування відповідальності [7; с.45], [8; с.23]. В страхуванні відповідальності „збиток” обмежується величиною самого збитку і не включає витрати, пов’язані з судовим процесом, а також будь-які штрафи сплачені за врегулювання ” [8; 23].
Інколи перестраховики погоджуються включати в кінцевий нетто-збиток за договорами перестрахування ризиків відповідальності витрати по врегулюванню претензій страхувальника, але за умовою що всі ці витрати узгоджуються з перестраховиками і ними контролюються.
Текст даного застереження в договорі перестрахування повинен бути чітко сформульованим і максимально адаптованим до вітчизняного законодавства, оскільки перестраховувальні договори часто укладаються з іноземними партнерами. А метою використання в непропорційних договорах застереження про кінцевий нетто-збиток є можливість обмежити зобов’язання виплати страхового відшкодування перестраховиком тоді, коли сальдо витрат страховика (цедента) за страховим випадком перевищує величину ексцедента, тобто узгоджену сторонами величину збитку, при перевищенні якої виникає зобов’язання перестраховика по страховій виплаті.

Сутність наступного застереження щодо структури захисту і частки перестраховика за конкретним договором в тому, щоб визначити яка відповідальність припадає на того чи іншого перестраховика у зв’язку з тим що перестраховуються різні частини відповідальності стосовно одних і тих же ризиків [9; с.95]. Так, якщо один з перестраховиків приймає 20% від договору ексцедента збитку 700 тис. ум. од. понад 100 тис. ум. од., то він відповідає за збиток в розмірі 240 тис. ум. од.( в т.ч. 100 тис. – пріоритет цедента).
В договорі необхідно зафіксувати, яка частина збитку покривається і за якими умовами. При застосуванні додаткового попереднього захисту (наприклад для утримання) структура цього захисту також обговорюється. При наявності такої умови перестраховик за договором ІІ ексцедента збитку не буде нести відповідальність за перестраховика по договору І ексцедента збитку.
У випадку неплатоспроможності перестраховика І ексцедента збитку, цедент сплачує збиток в розмірі встановленого пріоритету і І ексцедента збитку, а потім отримує відшкодування від перестраховика ІІ ексцедента збитку. Отже необхідність використання даного застереження в договорах непропорційного перестрахування очевидна.
Договір ексцедента збитку має два різновиди: ризиковий ексцедент збитку і катастрофічний ексцедент збитку.
Катастрофічний ексцедент збитку потребує точного визначення події. Так при землетрусах у покритті ряду поштовхів утримання буде одне, але тоді ліміти перестраховика можуть бути недостатніми для сумарного збитку. Якщо ж покривається один поштовх, цедент в кожному збитку повинен оплатити утримання. Тому в такий договір непропорційного перестрахування обов’язково включається „погодинне” застереження, яке обмежує час прояву страхової події (встановлюється кількість годин, днів). Цедент зобов’язаний зафіксувати час початку події.
При здійсненні страхових і перестраховувальних операцій інфляційні процеси, що відбуваються, як правило, призводять до подорожчання збитків. Якщо б в умовах інфляції пріоритет не змінювався, то наслідки обумовленого інфляцією подорожчання збитків повністю лягли на плечі перестраховика. Наприклад, договір ексцедента збитку: 100 тис. ум. од. понад 50 тис. ум. од. Попередній (заявлений) збиток – 50 тис. Отже, він повністю на відповідальності цедента. Якщо ж збиток врегульований через рік при інфляції 10%, то його величина вже становить 55 тис. і таким чином виникає відповідальність перестраховика в розмірі 5 тис. ум. од..
При швидкому урегулюванні збитків (вогневе страхування, страхування від нещасних випадків) перестраховик практично не відчуває дії інфляційних процесів. Але при страхуванні цивільної відповідальності, коли судовий розгляд може тривати кілька років, присуджена сума змінюється у більшу сторону, збільшуються судові витрати тощо.
Щоб цього уникнути в непропорційних договорах використовують індексне застереження. Індексація забезпечує справедливий розподіл збитків між цедентом і перестраховиком, дозволяє зберегти ті ж самі пропорції у відповідальності сторін, які були при підписанні договору перестрахування [9].
За сучасних умов в практиці вітчизняних страховиків при укладанні перестраховувальних угод часто зустрічаються неузгодженості, неоднозначне тлумачення ряду застережень пропорційних та непропорційних договорів, що спричиняє помилки, конфліктні ситуації між учасниками перестрахування. Зрозумілі, конкретні, чітко та однозначно сформульовані умови перестраховувальних договорів мають стати надійною основою для спрощення технічних труднощів при укладанні перестраховувальних угод і сприяти налагодженню довготермінових відносин між страховими компаніями.

 

Література

1. Фидельман Г., Дедиков С. Проблемы правового регулирования перестрахования // Страховое дело. – 1996. - №10. – С.34 - 39.
2. Клоченко Л., Мюллер П. О договоре перестрахования // Страховое дело. – 1995.-№1. - С.48-60.
3. Основы страховой деятельности: Учебник / Отв.ред. проф. Т.А.Федорова. – М.: Издательство БЕК, 1999. –776 с., С. 90.
4. Сухов В.А. Государственное регулирование финансовой устойчивости страховщиков.- М.: Анкил, 1995. – 112 с., С. 68.
5. Дедиков С. Проблемы правового регулирования перестрахования в России // Страховое ревю. – 2001. -№10. – С.35-41.
6. Дедиков С.В. Оговорка об окончательном нетто-убытке //Финансы. - 2003. - №7. – С.43- 47.
7. Артамонов А. Практика непропорционального перестрахования.– М., 2000 – С. 45.
8. Фурсевич П. Непропорциональное перестрахование. //Страхова справа. – 2003. - №4. – С.18 – 28.
9. Камынкина М.Г., Солнцева Е.Е.. Перестрахование. Практическое руководство для страхових компаний. – М.: АО „ДИС”, 1994 – 138 с.