Повне забезпечення... у половинному розмірі

Як вже зрозуміло із назви закону - Закон "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" - об'єктом його дії є страхування відповідальності перед так званими третіми особами.
Інакше кажучи, застрахований учасник ДТП не отримує права на ремонт власного автомобіля і відшкодування завданої особисто його здоров'ю шкоди, але ремонт чужого автомобіля, що потрапив в аварію, як і витрати на лікування всіх інших потерпілих, - вже видатки страхової компанії. А якщо страховий поліс є в обох учасників ДТП (а саме так має бути при обов'язковому страхуванні), то, здавалось би, проблем взагалі немає: кожен з потерпілих є третьою стороною для протилежної сторони і, прямо як на Заході, отримує компенсацію на відновлювальний ремонт транспортного засобу, його евакуацію з місця пригоди і навіть оплату послуг автостоянки, якщо в цьому є потреба (ст. 29 закону).
Більшість українських водіїв переконані, що саме такі гарантії надаватиме отриманий ними страховий поліс. Адже, як переконує їх нині всюдисуща реклама, "якщо ви випадково "зачепите" елітну іномарку - кошти на ремонт чужого закордонного авто надасть ваша страхова компанія. А якщо винуватець ДТП не має можливості оплатити ремонт вашого авто, то віднині це теж не проблема - при наявності у нього страхового поліса ці витрати візьме на себе його страхова компанія".
Хоча насправді закон передбачає, що ситуація буде аналогічною описаному у відомому анекдоті прощанню двох кумів: "Дай, я тебе, куме, поцілую, бо не дай Боже, ти помреш, то я тебе вже не побачу, або ти осліпнеш і мене не побачиш". Адже стаття 32 закону передбачає, що "шкода не відшкодовується" ні "транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду", ні майну і пасажирам, що знаходились у ньому. Зрозуміло, що у випадку, коли зіткнулись дві машини, водій однієї з них завжди буде винуватим і ремонтуватиме свій автомобіль за власні кошти. Відтак завдяки цій нормі закону видатки страхових компаній відразу ж зменшуються наполовину.
Але і це ще далеко не все! Бо за малозрозумілим терміном "франшиза", який обов'язково стоятиме в кожному страховому полісі цивільної відповідальності автовласників, приховується цілком конкретне "зменшення розміру відшкодування, здійснюване страховою компанією". На Заході, де за рахунок страхування, як правило, проводиться ремонт обох пошкоджених у ДТП
автомобілів, франшиза, за твердженням словників іншомовних слів, "є засобом попередження скоєння водіями навмисних ДТП, наїздів та інших протиправних і протизаконних дій з метою отримання відшкодування від страхової компанії".
В Україні про відшкодування вартості ремонту при наїзді на дерево чи елемент огородження дороги взагалі не йдеться (адже тут не виникає відповідальності перед третіми особами). А підозрювати всіх без винятку водіїв, які, згідно з офіційним вердиктом ДАІ, рухались у строгій відповідності із Правилами дорожнього руху, у зловмисних діях з метою відремонтувати своє авто за чужий рахунок, теж нібито підстав немає. Однак, хоч як дивно, ст.12 закону чомусь передбачає франшизу у розмірі, що "не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика". А він, у свою чергу, законодавчо встановлений у сумі 25,5 тис. грн (ст.9). Отож неважко підрахувати, що у кожному страховому випадку розмір реального відшкодування буде зменшуватись на 510 грн - суму франшизи. У більшості ДТП завдана майну шкода "вкладається" у 1-2 тис. грн, а відтак завдяки франшизі страховики економитимуть від 25 до 50 відсотків сум відшкодувань.
Але і це ще не все, бо витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу обчислюватимуться з урахуванням загального зносу автомобіля (ст.29). Отож, наприклад, якщо у добряче "підтоптаного" автомобіля загальний ступінь амортизації становитиме 90 відсотків, то у випадку аварії вам відшкодують лише 10 відсотків вартості нових запчастин. На цьому тлі право страхової компанії на відшкодування всіх понесених нею витрат з винуватця аварії, якщо ДТП стало результатом "невідповідності технічного стану транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху" або до організації, відповідальної за незадовільний стан дороги, у випадку, коли це стало причиною ДТП (ст.38) виглядає абсолютно справедливим, хоча теж мало б "спрацювати" на зниження розмірів страхових внесків для застрахованих.

Гешефт на чужому житті
Втім, можливо, той, хто запевняє, що запроваджуване нововведення вигідне для українських водіїв, бо порівняно невеликі страхові внески гарантують у кілька сотень разів більші страхові виплати при ДТП, має на увазі шкоду, заподіяну життю і здоров'ю потерпілих? Адже встановлений законом у цьому випадку ліміт відповідальності, на відміну від майнової шкоди, сягає аж 51 тис. грн на кожного потерпілого. А їх, на жаль, у серйозній аварії може бути кілька. До того ж, вже згадувана франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілих, не застосовується.
Однак ті, хто наївно сподіваються, що у разі загибелі людини (за аналогією із обов'язковим страхуванням життя на пасажирському транспорті) її спадкоємці отримають встановлені законом 51 тис. грн, глибоко помиляються.
Насправді відповідальність страхової компанії обмежується компенсацією документально підтверджених витрат на поховання (щоправда, не зрозуміло, з якого розрахунку, бо вартість домовини, поминального обіду і пам'ятника можуть бути вельми різними) та певними зобов'язаннями перед особами, які були на утриманні загиблого. А якщо говорити конкретно, то страховик доплачує їм різницю між призначеною державою пенсією та розміром "доходів потерпілого, яка кожному утриманцю належала б при його житті" (ст.27). Причому методику обчислень цих доходів ще має затвердити Кабмін. А якщо взяти до відома, що за часів уряду В. Януковича фронтовикам, яких раз у два роки не змогли оздоровити в санаторії, виплачували "рівноцінну" компенсацію на рівні 200 грн, то і у справі страхування можна очікувати подібних "сюрпризів".
Що ж стосується лікування потерпілих, то "відшкодовуються обгрунтовані витрати (виділено автором), які пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів" (ст.24). До того ж "зазначені витрати мають бути підтверджені документально відповідним медичним закладом".
А тепер дайте відповідь: як медичний заклад може документально підтвердити вартість куплених в аптеці (а не витрачених "відповідним медичним закладом") ліків чи витрати сім'ї потерпілого на повноцінне харчування травмованого у ДТП? Відтак насправді страховика зобов'язують лише відшкодовувати державі витрати на лікування хворого у бюджетній медичній установі, до речі, вже оплачені самим потерпілим, як платником податків.
Не гріх також задуматись, що стоїть за терміном "обгрунтовані витрати" на лікування. Особливо ж у контексті п.4 ст.37 закону, який вимагає попереднього погодження із страховою компанією витрат як на послуги з ремонту пошкодженого майна, так і лікування потерпілих. А якщо "страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована, здійснила такі витрати без попереднього погодження із страховиком, страховик має право відмовити у компенсації таких витрат".
А тепер уявіть ситуацію, коли хірурги починають складну операцію, щоб, наприклад, обійтись без ампутації ноги потерпілого, не погодивши її, зрозуміло, через брак часу із страховою компанією. Але, на жаль, дива не сталося, і в результаті страховик отримує повне право визнати витрати на операцію "необгрунтованими"...

Пільги за чужий рахунок
Конкретна вартість страхового внеску обчислюється з базового тарифу (на цей рік він затверджений у розмірі 291 грн 49 коп.), шести коригуючих коефіцієнтів, трьох типів договорів та спеціальної системи "бонус-малус", яка має заохочувати безаварійну їзду. Суть цієї складної "механіки", як переконують прибічники запровадження закону, в чесному і прозорому визначенні розміру сплачуваних кожним автовласником страхових сум з урахуванням інтенсивності дорожнього руху в тому чи іншому населеному
пункті, типу автомобіля, його потужності, практичного досвіду водія і т. д. Крім того, учасники бойових дій і інваліди першої групи звільняються від укладення договорів страхування (за них це робить Моторне страхове бюро України), а для пенсіонерів та інвалідів другої групи розміри страхових внесків зменшуються наполовину.
Що ж до конкретних сум, які щорічно доведеться викладати автовласникам, то, наприклад, в такому обласному центрі, як Житомир, страховий внесок автолюбителя із 10-річним водійським стажем становитиме 242,14 грн, а на території області - 161,43 грн. Багато це чи мало - судити кожному з нас, бо для декого і 10 грн - гроші, а комусь і 100 доларів - дрібничка.
А ось те, що страхові платежі могли бути наполовину меншими, якби законодавці вкотре не запровадили пільги за чужий рахунок, - очевидний факт. Адже нині на Житомирщині майже половина фізичних осіб - автовласників є пенсіонерами. Аналогічна ситуація і в більшості інших регіонів, за винятком хіба що столиці та інших великих міст. Причому далеко не завжди це пенсіонери за віком, а цілком працездатні "відставники" із більш ніж солідною, за "цивільними" мірками, пенсією плюс ще й зарплатою. Ось і виникає закономірне питання: чому працююча людина, доходи на кожного члена сім'ї якої навіть нижчі нинішнього розміру пенсій, повинна компенсувати страховій компанії втрати від наданих депутатами пільг пенсіонерам? Для Житомирщини, де середня зарплата працюючого становить 426,7 грн, а на селі навіть 201 грн, це питання далеко не риторичне. Особливо, якщо згадати, що ще у вересні минулого року розробники закону говорили про базовий тариф для страхування цивільної відповідальності у розмірі 100 грн. Отож зовсім не зайвим було б дізнатись, чому за три місяці він зріс майже втричі.
Звісно, ніхто не проти пільг, але, по-перше, до їх надання має бути адресний підхід, бо нині зовсім не виняток ситуації, коли "бідний багатого везе", і, по-друге, надаватись вони мають державою за державний рахунок, а не перекладатись на плечі "ощасливлених" такою "довірою" громадян.

Не такий страшний чорт...
Однак на практиці ситуація навряд чи буде такою безнадійною. Адже хоча відповідні доповнення до законів "Про міліцію" і "Дорожній рух" надають право працівникам ДАІ перевіряти наявність страхових полісів, підстава для зупинки автомобіля інспектором (яку він, до речі, зобов'язаний назвати) має бути більш вагомою.
Ще більш проблематична подальша доля складеного протоколу про відсутність у водія страхового полісу, що тягне покарання у вигляді штрафу від 8,5 до 17 грн, рішення про накладання якого приймає начальник відділення райдержавтоінспекції за місцем реєстрації автомобіля. Адже змусити правопорушника сплатити штраф працівники ДАІ не можуть. А щоб добитись цього через суд, знадобляться час і немалі кошти, бо спочатку доведеться оплатити судові витрати, які перевищують розмір заявленого штрафу. Не кажучи вже про те, що якщо впродовж двох місяців справу не буде розглянуто, то вона вже взагалі не підлягатиме розгляду.
До того ж, на відміну від "даїшників", у суддів поки що немає єдиної думки з приводу того, чи складені через кожні сто метрів на одного і того ж автовласника протоколи про відсутність страхового полісу служитимуть підставою для накладення такої ж кількості штрафів. Адже юриспруденція передбачає, що за одне правопорушення може бути лише одне покарання.