Новости интернет-партнеров
Размер текста
15.11.2005
Страхування майна: відображаємо в обліку
Документи статті
• Закон про податок на прибуток – Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.
• Закон про госптовариства – Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII.
• Закон № 978 – Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003 р. № 978-IV.
• Закон № 2269 – Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.92 р. № 2269-XII.
• Положення про аварійних комісарів – Типове положення про організацію діяльності аварійних комісарів, затверджене постановою КМУ від 05.01.98 р. № 8.
• Перелік № 590 – Перелік тварин, які підлягають обов'язковому страхуванню на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків, затверджений постановою КМУ від 23.04.2003 р. № 590.
• П(С)БО 3 – Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87.
• П(С)БО 7 – Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92.
• П(С)БО 15 – Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99 р. № 290.
• П(С)БО 16 – Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318.
• Інструкція № 291 – Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291.
• Методика № 3259 – Методика визначення звичайної ціни страхового тарифу, затверджена розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 30.12.2004 р. № 3259.
Страхування є видом цивільно-правових відносин у сфері захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), установлених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), і доходів від розміщення коштів цих фондів. Так зазначається у ст. 1 Закону про страхування. Страхування може бути обов'язковим і добровільним.
Об'єктами майнового страхування можуть бути майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном.
Страховик – це фінансова установа, створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю згідно із Законом про госптовариства, з урахуванням особливостей, передбачених Законом про страхування, яка отримала в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності та є резидентом України.
В окремих випадках, установлених законодавством України, страховиком визнається державна організація, що створена та діє відповідно до Закону про страхування.
Страхувальником може бути як юридична, так і фізична особа (дієздатний громадянин), котра уклала зі страховиком договір страхування або є страхувальником згідно із законодавством України.
Страхування майна здійснюється на підставі письмового договору між страхувальником і страховиком. Причому такий договір може бути укладено шляхом видачі страховиком страхувальнику страхового свідоцтва (поліса, сертифіката), що встановлено ст. 18 Закону про страхування і ст. 981 ЦКУ.
На страхувальника згідно з договором страхування покладається обов'язок щодо внесення страховику плати за страхування, тобто страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Причому договір страхування набуває чинності саме з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено цим договором.
Страхові тарифи при добровільній формі страхування розраховуються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу сторони визначають у договорі страхування.
Страхова сума при страхуванні майна встановлюється в межах вартості такого майна за цінами і тарифами, що діяли на момент укладення договору, якщо інше не передбачено договором страхування.
Страхова виплата, що здійснюється страховиком у межах страхової суми за договором майнового страхування, є страховим відшкодуванням, яке згідно зі ст. 9 Закону про страхування не може перевищувати розміру прямого збитку, понесеного страхувальником.
Сума страхового відшкодування визначається залежно від частки власної участі страхувальника в компенсації збитків (франшизи), якщо це встановлено умовами договору страхування.
Франшиза – це частина збитків, що не компенсується страховиком згідно з договором страхування. Розмір франшизи встановлюється залежно від умов страхування і визначається або у відсотках від страхової суми, або в абсолютному розмірі. При цьому збитки, заподіяні застрахованому об'єкту, не відшкодовуються, якщо їх розмір менше встановленої суми франшизи. Якщо ж розмір збитків перевищує розмір франшизи, то страхове відшкодування виплачується в повному обсязі, але за вирахуванням франшизи.
Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо таку умову передбачено в договорі страхування. У ситуації, коли страхова сума становить певну частину вартості застрахованого об'єкта, страхове відшкодування виплачується пропорційно сумі збитків, отриманих у зв'язку з настанням страхового випадку, якщо інше не передбачено умовами страхування.
Зверніть увагу: якщо майно застраховано у декількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується всіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним із ним договором страхування.
Для отримання страхового відшкодування страхувальнику (його правонаступнику або третім особам, визначеним умовами страхування) необхідно звернутися до страховика з відповідною заявою. Виплата такого відшкодування за договором страхування провадиться на підставі страхового акта (аварійного сертифіката), що складається страховиком чи уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) за формою, що визначається страховиком. Такі правила встановлено ст. 25 Закону про страхування і пп. 11 і 16–21 Положення про аварійних комісарів.
Розмір збитку в разі зруйнування (знищення, розкрадання тощо) основних засобів визначається на підставі їх дійсної вартості за вирахуванням вартості залишків, а у разі пошкодження будівель, споруд та інших об'єктів основних засобів – на підставі вартості відновлення (ремонту), але в межах страхової суми. До суми збитку входять також втрати унаслідок ужитих заходів, необхідних для рятування застрахованого майна, зберігання та приведення його в порядок після настання страхового випадку.
Інакше кажучи, під майном підприємства мається на увазі все, що перебуває в його власності. Вважаємо, що аналогічний підхід до визначення складу майна застосовується і до підприємств, що мають іншу організаційну форму.
У податковому обліку підприємство на підставі пп. 5.4.6 ст. 5 Закону про податок на прибуток може включити до складу своїх валових витрат будь-які витрати на страхування:
– цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку;
– кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я чи інших ризиків, пов'язаних із діяльністю фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат зі страхування сторонніх фізичних або юридичних осіб;
– майна платника податку (звичайна ціна страхового тарифу тут не діє, вона стосується тільки страхування кредитних та інших ризиків платника податків).
Однак пам'ятайте: розмір витрат на страхування (крім витрат на медичне, пенсійне страхування та на обов'язкові види страхування), що можуть потрапити до валових витрат підприємства, обмежено 5 % валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком із початку року. Про те, як правильно обчислити такий 5 % ліміт у поточному році, ви можете дізнатися зі статей «Задачка на необов'язкове страхування», «Обов'язкові п'ять необов'язкових» і «Страхування на «п'ятірку» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 53, 67 і 86 відповідно).
У цьому випадку незайвим буде навести перелік обов'язкових видів страхування майна згідно зі ст. 7 Закону про страхування, щодо яких 5 % обмеження не діє (витрати на ці види страхування майна включаються до складу валових у повному обсязі):
– страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, урожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;
– страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків згідно з Переліком № 590;
– страхування ліній електропередач і перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф і від протиправних дій третіх осіб;
– страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування;
Зверніть увагу: для відображення витрат як на обов'язкове, так і на добровільне страхування у складі валових важливо, щоб майно не тільки належало підприємству на праві власності, а й використовувалося в його господарській діяльності. До речі, ДПАУ вже давно відмовляє у праві на валові витрати при страхуванні невиробничих фондів. Аргумент – відсутність зв'язку з господарською діяльністю підприємства (див. лист від 25.02.2000 р. № 2684/7/15-1117).
У листі від 09.01.2003 р. № 290/7/15-2317 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2003, № 15) ДПАУ встановила ще одне обмеження: можливість включати до складу валових витрат підприємства-страхувальника витрати на страхування майна одним або кількома страховиками лише виходячи зі страхової суми, що не перевищує вартості цього майна. Ми з такою позицією ДПАУ не згодні, оскільки пп. 5.4.6 ст. 5 Закону про податок на прибуток надає підприємствам право включати до валових витрат будь-які витрати на страхування свого майна. Докладніше – див. у нашому коментарі до вказаного листа.
А от стосовно витрат на страхування транспортування продукції головний податковий орган зайняв справедливу позицію, дозволивши включати до валових витрат витрати на страхування при транспортуванні товарів. Головне, щоб такі товари перебували у власності платника податку (див. лист від 07.08.2003 р. № 12296/7/15-2117 // «Податки та бухгалтерський облік», 2003, № 69).
Датою збільшення валових витрат на суму страхових витрат вважатиметься дата, що припадає на податковий період, протягом якого було здійснено страхові платежі, тобто дата списання коштів із поточного рахунка платника податків або дата видачі коштів із каси страхувальника. Пов'язане це з тим, що згідно зі ст. 18 Закону про страхування договір страхування, як зазначалося вище, набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором.
Такі витрати відображаються в загальному рядку 04.12 «інші витрати, крім визначених у 04.1 – 04.11» декларації з податку на прибуток підприємства.
У бухгалтерському обліку витрати на страхування майна включаються до складу витрат звітного періоду відповідно до П(С)БО 16 і залежно від виконуваних майном функцій відображаються на рахунках 23, 91, 92, 93. Нарахування і сплата страхового платежу страховій компанії відображаються записами по субрахунку 655 «Розрахунки за страхуванням майна».
____________
* Валові витрати підприємства збільшено на дату набрання чинності договором страхування, тобто на дату внесення першого страхового платежу.
* Валові витрати підприємства збільшено на дату набрання чинності договором страхування, тобто на дату внесення першого страхового платежу.
Як бачимо, питання про включення до складу валових витрат сум страхових платежів, що сплачуються платником податків згідно з договором страхування свого майна, повністю врегульоване. А чи може скористатися таким правом підприємство, що здійснює витрати на страхування орендованого майна?
Як уже відзначалося, єдиною умовою включення підприємством витрат на страхування майна до складу валових витрат є володіння таким майном на праві власності. Стосовно орендованого майна ця умова не виконується (таке майно не є власністю орендаря), тому витрати на його страхування не може бути включено до валових витрат орендаря.
Річ у тому, що згідно з п. 1 ст. 10 Закону № 2269 при оренді державного чи комунального майна його страхування орендарем є обов'язковою умовою. Ураховуючи це, ДПАУ вже давно погодилася, що витрати орендаря на обов'язкове страхування орендованого державного чи комунального майна, що належить підприємству-орендарю тимчасово на підставі договору оперативної оренди, включаються до складу його валових витрат відповідно до пп. 5.4.6 ст. 5 Закону про податок на прибуток як витрати, безпосередньо пов'язані з витратами за лізинговими (орендними) операціями (див. листи від 25.09.2000 р. № 5328/6/15-1116 // «Податки та бухгалтерський облік», 2000, № 66 і від 21.01.2002 р. № 413/6/15-1416).
Що стосується витрат на страхування при оренді іншого майна, то як податкову оптимізацію можна запропонувати страхувати не сам об'єкт оренди, а свій ризик, пов'язаний із можливими збитками внаслідок невиконання зобов'язань за договором оренди. Адже після закінчення договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцю майно в тому стані, в якому його було отримано, з урахуванням нормального зносу або у стані, визначеному в договорі. Якщо колишні властивості майна не може бути відновлено, орендодавець має право вимагати компенсації заподіяних йому збитків. Виходить, що ймовірність настання таких подій – це і є ризик.
У цій ситуації головне, щоб об'єкт, що орендується, підприємство використовувало у своїй господарській діяльності, тоді і застрахований ризик вважатиметься пов'язаним із господарською діяльністю. А це дасть можливість включити витрати на страхування до валових витрат відповідно до пп. 5.4.6 ст. 5 Закону про податок на прибуток з урахуванням ліміту.
Тільки майте на увазі, що такі витрати не повинні перевищувати величину, розраховану виходячи зі звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення страхового договору. Методику визначення звичайної ціни страхового тарифу затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 30.12.2004 р. № 3259.
Зауважимо, що цю Методику побудовано таким чином, що довести невідповідність конкретного тарифу до рівня його звичайної ціни податківцям буде проблематично.
При передачі майна в заставу часто виникає питання про страхування такого майна і як наслідок – про віднесення сплачених страхових платежів до складу валових витрат майнового поручителя.
Відразу зауважимо, що податківці заперечують проти включення витрат на страхування переданого в заставу майна до валових витрат майнового поручителя (див. лист ДПАУ від 31.03.2005 р. № 2642/6/15-1316 // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 77). Аргументується ця точка зору тим, що порука не є власною господарською діяльністю майнового поручителя, тому витрати на страхування заставного майна не може бути віднесено до його валових витрат.
Однак ми вважаємо інакше. Річ у тому, що витрати на страхування є витратами подвійного призначення, тобто вони включаються до складу валових витрат при виконанні всіх вимог відповідного підпункту п. 5.4 ст. 5 Закону про податок на прибуток за умови їх зв'язку з господарською діяльністю. Тому, навіть якби у пп. 5.4.6 Закону про податок на прибуток не було згадки про зв'язок із господарською діяльністю, яка, до речі, до страхування майна платника податків не відноситься, то все одно витрати на страхування інших ризиків можна було б віднести до складу валових витрат за умови їх зв'язку з господарською діяльністю (єдиним винятком є витрати на придбання ПММ для легкових автомобілів та їх оренду, які на підставі прямої норми Закону про податок на прибуток включаються до складу валових витрат у розмірі 50 % без доведення їх зв'язку з господарською діяльністю).
У ситуації, що розглядається, не можна однозначно стверджувати, що діяльність майнового поручителя не пов'язана з отриманням доходу і не вважається господарською діяльністю. Тому якщо майнова порука надається за плату, цілком можна говорити про господарський характер такої діяльності, а отже, і про можливість збільшення валових витрат майнового поручителя на суму витрат на страхування заставленого майна за умови відповідного збільшення валових доходів.
У такій, не зовсім простій ситуації для уникнення непорозумінь із контролюючими органами доцільно застрахувати не власне заставлене майно, а ризик, пов'язаний із можливими збитками внаслідок невиконання зобов'язань за договором поруки.
До речі, ДПАУ заперечує і проти віднесення витрат на страхування заставодавцем власного майна до валових витрат (див. лист від 21.01.2002 р. № 413/6/15-1416). Але така думка не має підґрунтя, оскільки це майно належить заставодавцю на праві власності, а це – головна умова для включення страхових платежів до складу валових витрат.
Якщо так трапилося, що страховий випадок усе ж таки настав, страховик на підставі договору страхування виплачує підприємству-страхувальнику страхове відшкодування.
Згідно з абзацом другим пп. 5.4.6 ст. 5 Закону про податок на прибуток, якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку – страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться на його валові витрати в податковому періоді їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку в податковому періоді їх отримання.
Але при отриманні від страхової компанії компенсації збитків, пов'язаних зі зруйнуванням (знищенням, розкраданням тощо) застрахованих основних фондів, підприємству слід керуватися окремим порядком, установленим пп. 8.4.8 і 8.4.9 ст. 8 Закону про податок на прибуток.
Так, якщо з не залежних від платника податків обставин зруйновано, знищено або вкрадено об'єкти основних фондів групи 1 або їх частину, такий платник згідно з пп. 8.4.8 ст. 8 цього Закону у звітному періоді, в якому відбувся такий страховий випадок, збільшує свої валові витрати на суму балансової вартості об'єкта, а вартість самого об'єкта прирівнює до нуля.
Право на збільшення валових витрат у цьому випадку має підтверджуватися страховим актом (аварійним сертифікатом).
При зруйнуванні, знищенні або розкраданні об'єктів основних фондів груп 2, 3 або 4 балансова вартість відповідної групи не змінюється.
При отриманні компенсації від страхової організації платник податків у податковому періоді отримання такої компенсації збільшує свій валовий дохід на суму компенсації за основні фонди групи 1 або зменшує балансову вартість відповідної групи на суму компенсації за основні фонди груп 2, 3 або 4 (пп. 8.4.9 ст. 8 Закону про податок на прибуток).
Ураховуючи, що при настанні страхового випадку – знищення або розкрадання застрахованих товарно-матеріальних цінностей (запасів) – підприємство не може надалі використовувати їх у своїй господарській діяльності, податковий кредит щодо ПДВ стосовно таких запасів необхідно відкоригувати у бік зменшення.
При ліквідації основних фондів у результаті настання страхового випадку немає потреби в коригуванні податкового кредиту щодо ПДВ, що припадає на незамортизовану частину зруйнованих, знищених або вкрадених основних фондів. Адже в господарській діяльності підприємства ці основні фонди використовувалися, а виділити із загальної суми «вхідного» ПДВ частку, що припадає на їх невикористання в господарській діяльності, неможливо.
До речі, з непроведенням коригування податкового кредиту щодо ПДВ у такій ситуації погодилися і податківці (див. консультацію в журналі «Вісник податкової служби України», 2005, № 16).
Ліквідація основних фондів у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням унаслідок дії непереборної сили, а також при їх розкраданні (цей факт має бути підтверджено документами з відповідних органів), не розглядається як поставка, у зв'язку з чим податкові зобов'язання щодо ПДВ не нараховуються. Підстава – абзац другий п. 4.9 ст. 4 Закону про ПДВ.
Разом із тим, якщо внаслідок ліквідації об'єкта основних фондів підприємство отримало комплектуючі, складові частини, компоненти чи інші відходи, що мають вартість, то вони ліквідуються за правилами, установленими абзацом першим п. 4.9 ст. 4 Закону про ПДВ для ліквідації об'єктів основних фондів, тобто з нарахуванням податкових зобов'язань щодо ПДВ.
При отриманні від страхової компанії страхового відшкодування податковий кредит щодо ПДВ не повинен коригуватися, оскільки пп. 7.4.1 ст. 7 Закону про ПДВ уже не містить посилання на зв'язок податкового кредиту з витратами, що підлягають амортизації. Таку залежність було встановлено пп. 7.4.1 до 31.03.2005 р.
При знищенні або розкраданні застрахованих товарно-матеріальних цінностей (запасів) їх вартість відображається у складі витрат звітного періоду на підставі П(С)БО 16.
Вибуття об'єкта основних засобів унаслідок його зруйнування (знищення, крадіжки тощо) супроводжується вилученням з активів (списанням з балансу) як такого, що не відповідає критеріям визнання активом (п. 33 П(С)БО 7).
Отримане від страховика страхове відшкодування визнається доходом підприємства відповідно до п. 19 П(С)БО 15.
1) сума страхового відшкодування відображається у складі надзвичайних доходів із застосуванням субрахунку 751 «Відшкодування збитків від надзвичайних подій». Цей варіант є базовим, і його застосування буквально випливає з Інструкції № 291. Ґрунтується він на тому, що страховий випадок розглядається як надзвичайна подія. А відповідно до п. 4 П(С)БО 3 надзвичайними вважаються події, що відрізняються від звичайної діяльності підприємства, і не передбачається, що вони повторюватимуться періодично або в кожному подальшому звітному періоді;
2) сума страхового відшкодування відображається у складі доходів від операційної діяльності та обліковується на субрахунку 719 «Інші доходи від операційної діяльності». Цим варіантом доцільно користуватися, якщо виходити з того, що в контексті стихійних лих і техногенних катастроф не кожний страховий випадок, наприклад, розкрадання майна або його пошкодження в результаті аварії з можливістю подальшого відновлення, належить до надзвичайних подій. Водночас така подія відділяється від звичайної діяльності підприємства і її можна розглядати як операційну діяльність.
Обзор DEDALINFO
Главное
Последние материалы:
Видео
ОПРОС | ||||||
