Оподаткування операцій із заміщення втраченої власності регулюється ст. 15 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV (зі змінами та доповненнями).

Згідно із п. 15.1 цієї статті якщо платник податку втрачає належний йому на правах власності застрахований об'єкт майна внаслідок його викрадення, зруйнування чи визнання непридатним для використання за наявності обставин непереборної сили чи внаслідок його змушеної заміни з інших підстав, то такий платник податку при отриманні суми страхового відшкодування зобов'язаний витратити її на відновлення такого майна чи придбання нового майна, аналогічного втраченому, на його заміну. При цьому для рухомого майна заміна (відновлення) має бути здійснена до кінця календарного року, наступного за роком, у якому відбулася страхова подія, а для нерухомого майна заміна (відновлення) має бути здійснена до кінця другого календарного року, наступного за роком, у якому відбулася страхова подія.

Якщо платник податку, який отримав страхове відшкодування, не здійснює заміну (відновлення) протягом зазначених строків, то невикористана відповідно до п. 15.1 ст. 15 Закону № 889-IV сума страхового відшкодування включається до складу відповідного річного оподатковуваного доходу такого платника податку (п. 15.2 ст. 15 цього Закону).

Тобто податкові агенти – страховики, які виплатили страхове відшкодування, не є податковими агентами щодо невикористаної платником податку відповідно до п. 15.1 ст. 15 Закону № 889-IV суми відшкодування, а обов'язок щодо сплати податку в такому випадку покладається на платника.